Велотурне Закарпаттям

Розповідає про свою подорож Олексій:

Хотів би поділитися із Вами своїми враженнями від недавньої поїздки Закарпаттям. Може хто планує побувати там та інформація буде корисною.

Ідея такої веломандрівки прийшла в голову нам кілька років тому, коли ми там були в пішому поході. І ось завдяки підтримці моєї родини я зміг туди поїхати.

Отже, ми спакували речі, підготували велики і на Київський вокзал. Сіли на потяг до Києва, там зустріли форумлянина Buba'у з Харків Турист, цікаво із ним потеревенили аж до Києва. У Києві трохи перечекали за обідом і ось наш потяг до Сваляви. Дуже хвилювалися-чи влізуть запаковані велики у багажну нішу в купейному вагоні, але все чудово влізло.

По дорозі до Сваляви бачили багато цікавого за вікном, але ось це на платформі прикувало нашу увагу:

Із написів на виробі стало зрозуміло - це частина нафтогазового обладнання, але ж виглядає як ракета).

День 1. Рано в ранці ми були в Сваляві, зібрали велики і вперед.

Відразу відчули ранкову гірську прохолоду - там було 6 C0-що доволі холодно. Приємно здивували місцеві жителі-коли ми зупинялися та дивилися карту-о обов'язково хтось підходив та допомагав розібратися.

За Свалявою, із нами порівнялась авто, чоловік розпитав звідки та куди їдемо-похвалив, побажав щасливої дороги. Ну й тамтешні водії не такі нервові як у нас-спокійно обганяють, або чекають можливості коли можна обігнати-не сигналячи нам. Ранок почався не зважаючи на холод дуже приємно.

За весь велопохід на нас із уважністю спостерігали місцеві, та здивовано дивилися на прапорці, що я почепив на баул:

Майже весь час біля дороги текли різного роду струмочки, річки та приємно, релаксуючи журчали.

Вже давно світло на дворі-а ми через високі гори все не бачили сонця-і ось бачимо незвичну картину- сяйво сонця між горами...вживу виглядає дуже вражаюче biggrin

Ставало з кожною годиною все тепліше, що нас дуже радувало. Споглядаючи на місцеві красоти, довгі-безкінечні села із просто таки величезними, красивими садибами(про це нижче) ми докотилися до санаторію Боржава і у нас закінчувалася вода. Заїхали її поповнити туди. Кинулося в око величезна кількість великів там:

Попросили у працівників води, сказали, що туристи. Нам радо допомогли-і набрали з Бювету мінеральноїх води, причому на питання скільки ми винні здивовано глянули на нас: "хлопці, це ж вода-пийде на здоров'я!", за що їм спасибі.

Кому цікаво:

Дуже колоритними та неповторними є місцеві села, що цікаво базари там один раз на тиждень-але на них продають буквально все, так ми зупинилися та купили запашну, домашню паляницю

У с. Довге є цікавий приклад селянської замкової архітектури-зараз це диспансер

І ось почалися підйоми - невеликі серпантини-які ми доволі легко подолали не зважаючи на важкі торби ззаду.

Зате які краєвиди відкривалися звідти:

Згадувався вислів: "життя як велосипед - якщо тобі важко-значить ти їдеш в гору". І тільки згори можна побачити наскільки ж красиво в Карпатах.

Взагалі Закарпаття доволі чарівний, містичний, трохи незвіданий край. Думаю кожен для себе тут відкриє щось нове.

Ми вирішили не їздити основними трасами-а максимально їх уникати-так об'їзджаючи навколо м. Хуст ми нактикнулися на н-й доволі затяжний підйом, де дорога чим вище ставало все гіршою і в кінці був або ґрунт або галька, по якій їхати було довлі важко. Але в кінці нас чекав приємний сюрприз - зелені верхівки гір наколо, смачнющі червоні яблука(у Закарпатті цього року небувалий врожай ябук) та кущі із ожиною.

Далі спуск до села Нижнє Селище-село яке відзначилося ще за часів легендарних опришків.

Дуже кортіло нормально, повноцінно поїсти - і тут в цьому селі готельно-ресторанний комплекс "Колиба Опришків" із дуже незвичним оформленням внутрішнього двору-мене зацікавили макети Мукачівського та Хустського замків періоду Середньовіччя виконані із справжнього піщаника:

Нас там гостинно прийняли, ми замовили Закарпатські страви. Цікаво, що на території цього комплексу все зроблено з дерева, каменю та прикрашено мотузками. У маленькому ставочку плавають золоті рибки та загороді сидить маленька косуля:

Далы покрутили в сторону с. Копашново, розмір села та кількість церков нас приємно вразили..а особливо таблиця при вїзді:

Що цікаво - тамтешні села за кількістю населення, інфраструктурою - це майже смт, а то й містечка. Більшість сіл засновані в глибокому Середньовіччі.

Їдемо далі і знову серпентинний підйом, і знову паскудна дорога із великої гальки замість покриття-колеса так і проковзують.

Потім спуск на такій ще дорозі - відчуття що на верблюді- нам на зустріч їде група велосипедистів, чоловік 7. Перекинулися із ним кількова словами-виявилися львів'янами-один по такій дорозі їхав чи то на шосері чи то на циклокросі-не встиг помітити. Уявляю як він буде спускатися по тому серпантину.

Далі перетин із повноцінною асфальтовою дорогою і на роздоріжжі отакий красивий комплекс із скульптур святих та янголів

Слід відзначити особливу релігійність Закарпатців-безліч церков, хрестів та особливе ставлення до оточуючого світу.

Не пам'ятаю у якому селі нам кинувся в очі шпіль дерев'яної церкви-ми вирішили під'їхати ближче. Нажаль, церква була огороджена, та навколо росли високі дуби-вдалі фото важко було зробити. На закриту ніби не схожа-а й на діючу теж. Судячи із хрестів-храм православний і дуже древній.

І ось нарешті ми заїхали до славетного міста Тячів, міста на кордоні між Україною та Румунією. Місто в якому настільки тісно переплелися українська, угорська, румунська культури. За розміром мабуть менше ніж Карлівка-але надзвичайно охайне, затишне та привітне. Але щирий подив ми у велокостюмах таки викликали.

Трохи посидівши там ми рушили далі в сторону с. Лази, до турбази між горами "Чорна Вода", де й вирішили зупинитися. Так і завершився наш перший день.

Трек до 1-го дня

День 2. Наступного дня, прокинувшись ми вирішили трохи відпочити і далеко не їздити-а облазити місцеві гори.

Сама турбаза знаходиться десь 10 км на пн від с. Лази, затуснута між двома горами. Турбаза являє собою комплекс приватних котеджів для гостей, невеличких пансіонатів, бювету, ресторану(який нажаль не діє вже). Поряд повно пішохідних стежинок у гори для піших походів, букові ліси та багатсько різних джерел.

Ми вирішили трохи облазити місцеві гори на великах. Задерлися вгору - отут я і зрозумів навіщо в мене передача 1-1.

На фото - десь внизу дорога - з якої ми й почали підніматися.

Далі ми задерлися на ще вищу гору - і ось гора на яку ми піднялися до того з іншого боку:

Дороги ставили все важчими, стало шкода як велики та і себе-ми спішилися:

Після кожного підйому нас чекало найвеселіше - крутий спуск а'ля даунхіл

Взагалі там повно готових до змагань трас як із крутими спусками чи підйомами - так і напрошувалися думки - от би тут тренуватися! Уявіть собі крутий спуск через ліс в якому вся дорога в корінні дерев...це реальний фрірайд!

Під кінець були самі спуски і ми розганялися по такому бездоріжжю під 45 км/год - повірте це було доволі екстремально та страшно - але ж як весело та незабутньо!

Повернувшись до турбази ми зібралися на ночівлю в сусіднє село Руське Поле, але перед цим наповнили пляшки мінералкою з бювету, що цікаво - вода відразу пахне сірко-воднем(тухлим яйцем)-після кількох годин у пляшці присмак та запах зникає. Кажуть вода дуже корисна для системи травлення.

Ось трек нашого фрірайдного даунхілу в горах cool

День 3. Із Руського Поля ми рушили знов у високі гори. Погодка була пречудова-під 30 градусів, приємна прохолода...що ще треба велосипедисту? Повернулися до Тячева, далі трасою і почали плавний підйом в гори вздовж річки Тересва до містечка Усть-Чорна. Після рівнин Тячева та Руського Поля як приємно було зно побачити гори та букові ліси(на моє здивування- у них зовсім відсутні комарі smile

Дорога дуже плавно йшла на підйом

Ось ще фото з циклу "Джерела Карпат":

Гори так і кликали нас:

Непоспішаючи, насолоджуючись кожною секундою ми докрутили до славетного селища Дубове, що знаходиться на схилах гір та омивається гірською річкою Тересва.

Дубове нам здавалося якимось безкінечним-дуже кортіло десь сісти та перекусити-а воно все не закінчувалося.

Іще джерела

Після, ми перекусили на березі річки, і покотили далі. Під дорогою було повно джерел-спрага ту не проблема точно:

Чим вище ми піднімалися-чи більш дикими ставали навколишні місця, зустрічалося все менші села.

Я дитя рівнин та пагорбів, тому від навколишньої краси захоплювало дух:

І ось ми в Усть-Чорній:

Раніше тут і в навколишніх селах жили німецькі колоністи, після вони в більшості повиїжджали. Але архітектурно тут ще можна вловити риси будинків дуже схожих на альпійські садиби Тіролю, чи файверк Саксонії. Ну й чітке планування вулиць теж кидається в знаки. Зустрічаються місцеві - вилиті німці)). Бачив гарну біляву дівчину із класичними нордичними, я б сказав німецькими рисами обличчя.

Але ми вирішили рухатися далі і зупинитися вже в с. Колочава. Дороги ставали все гіршими - і останні кілометри дорога являла собою суцільний насип із гальки різного ґатунку-на якій "аццкі" трусило. Бідний мій вел dry

Перед перевалом в мого побратима сталася невелика аварія вилки яку вдалося швидко ліквідувати:

По карті оце дорога із твердим покриттям:

Завдяки тому, що дороги далі все більше нагадували кашу закатану лісовозами - відрізнити дорогу від просік чи ґрунтових стежинок було важко. Без вказівників ми заблукали. Повернули не туди згодом опинилися в глухому лісі де не було ні душі. Після кількох дуже крутих спусків(на яких їхати було не можливо-вели котили і вони ледь не падали - бо був сильно крутий схил) ми зрозуміло, що назад дороги немає. Я пізно зістав компас, навколо жодного орієнтиру. Вже готували себе до ночівлі в лісі. Перейшовши по камінню вбрід якусь річку ми почули дзвоники - це були корови(у Карпатах корови вільно пасуться і до шиї прив'язуються дзвоники). Жодної людини навколо не було-ми кілька разів гукали...але марно. Корови як запрограмовані йшли вздовж струмка нам назустріч. Ще трохи і почне сідати сонце, температура потроху опускалася. Це все було вже не смішно. Мій побратим Roman вирішив йти вздовж ЛЕП і не прогадав. Якими тільки стежками ми не плентатися - перейшли кілька струмків...в лісах дороги протоптані коровами і схожі на суцільне місево з бруду. І на деяких деревах, стовпах ЛЕП були позначки - біла-жовта-біла горизонтальні смужки, їх ми й трималися (як виявилося згодом - це позначка пішого маршруту) так ви вийшли до крутого підойму, незнаю мож колись це й була дорога - але танучі сніги відкрили землю аж до породи і все являло собою купу різношерстих брил та камінців - закочувати та заносити на собі велик із баулом було ще те задоволення cry

. Але як казав Ф. Ніцше: "Що не вбиває - робить мене сильніше". На горі нас чекав прекрасний краєвид на гори, поклонний хрест та вказівники. Виявилося, що ми добрели до перевалу Прислоп, висота 926 м. Був вказівник на Колочаву - 11 км, куди вели фактично самі спуски. Вху-х. Як камінь з душі впав.

Так ми докотилися до Колочави...і дуже контрастно було їхати після кількох км "колдобін" та ям по новенькому, свіжепокладеному асфальту в Колочаві...ще й по спуску майже до самого готелю...краса! Бог таки є на світі :D.

Зупинилися ми у готелі-корчмі "жандармська управа"(згодом розкажу чому жандармська) який давно облюбували чехи(теж згодом розповім чому).

Смачно повечерявши чеським супом та великим деруном із грибами(не пам'ятаю як наз...ніби теж чеська страва)

Після вечері ми трохи прогулялися нічним селом(яке чомусь не освітлювалося зовсім і нічого не було видно) пішли відпочивати, так і заснули під джурчання гірської річки Теребля.

Трек до 3 дня.

День 4. Ранок у Колочаві був доволі прохолодний, небо хмарилося. Але інтерес до цього села був великий і ми поснідали й вирішили прогулятися. Цей день ми планували відпочити, нікуди не їздити не велах. Попрямували до центру села. Проходили біля школи і побачили два пам'ятники - Тарасові Шевченку та Івану Ольбрахту.

Перший відомий всім нам-другий же ні. Іван Ольбрахт - це чеський письменник, який колись жив у Колочаві та прославився завдяки своєму роману про місцевого опришка Миколу Шугая, який був ніби як місцевий Робін Гуд. Його працю «Микола Шугай — розбійник» тепер читають чехи ще в школі, тому ці місця є особливими для чехів, автор детально описує ці місця, красу природи, побут тощо. Книжку, нажаль, я поки не читав-це в майбутньому. Господар корчми вільно володіє чеською мовою, коли ми вечеряли у корчмі сиділо багато чехів, які галасували, пили українське пиво та господар сидів із ними довго за одним столом, ми довго думали, що він теж чех-виявилося, що українець. Корчму утримував він із родиною з жінкою(ох і смачний же в цієї пані виходив чай) та дорослим сином (який виявився дуже привітною людиною і люб'язно розповів про цей заклад). Отже, назва "Жандармська управа" бо раніше на цьому місці була за часів перебування Колочави у складі Чехословаччини(192Х-1938 рр.) була Жандармський відділок(управа)-тобто відділок поліції. Пізніше, вже за Незалежної України Колочава починає активно розбудовувати туристичну інфраструктуру, і дружина власника готелю активно бере в цьому участь. Так вони з чоловіком викуповують напівзруйновану будівлю і створюють тут корчму, згодом розширяють, пізніше добудовують ще й другий поверх - де влаштовують готель(хоча по розмірах кімнат та їх розміщенню скоріше мотель...ІМХО).

Йдемо далі селом до центру і бачимо багато різних цікавих пам'ятників:

Будинки у Колочаві зустрічаються як мега-великі красиві сучасні садиби так і будинку початку ХХ ст

У селі діє біля 5 церков різних конфесій, є одна дуже відома дерев'яна стара церква(нажаль, я її не зфоткав).

Через село протікає кілька гірських річок

Гуляючи селом бачимо табличку "Музей Старе село", "Музей вузькоколійки" - туди ми й пішли.

Біля входу в музей пам'ятник тому самому опришку Миколі Шугаю

Ось схема музею:

Музей "Старе село" являє собою відновлені старі Колочавські хатки періоду ХІХ-ХХ ст., що для нас, полтавців було вельми цікаво. І скажу чесно-побут полтавського села того часу мало чим відрізнявся.

Музей активно розвивається-скоро відкриють ще кілька хат - діючий водяний млин, шинок... Такі зрушення відбуваються завдяки підтримці якогось великого київського банкіра, який родом з Колочави і активно допомагає своєму селу не тільки із музеєм.

Далі йдемо до музею вузькоколійки, який знаходиться на одній території із "Старим селом". Паровози й залізниця мене цікавлять ще з дитинства, досі є колекціонером моделей Н0, тому для мене це було дуже цікаво:

Потяг у діючому стані, відновлений місцевими, раніше возив ліс. Працівник музею розповів нам, що вони хочуть продовжити колію навколо музею в горах та возити так туристів-було б прекрасно якби в них це вийшло.

Слід відзначити, що вузькоколійка проходила щільною сіткою по Карпатах, мало що лишилося на сьогодні-але ще є кілька маршрутів які катають глибоко в Карпатах туристів. На мою думку - варто не тільки зберегти а й розвивати вузькоколійну залізницю.

Ми хотіли ще піти високо в гори, на полонини-але мені стало трохи зле та пішов дощ і я вирішив провести решту для у готелі-ми помили від вчорашнього бруду велосипеди, змастили їх. За нами із цікавістю спостерігали чеські туристи.

Так минув наш 4-й день.

День 5. Останній ранок в Колочаві був доволі прохолодним та похмурим, сонце сховалося за хмарами. Ми підготувалися до виїзду, один чех спитав куди ми і побажав щасливої дороги, що трохи підняло настрій. Виходячи із готелю побачили ще групу молодих чехів піших туристів із крекінговими палками.

У Колочаві цей день був базарним-ми затарилися бананами і покрутили собі далі.

Так ми покотили назад у Руське Поле, але вже вздовж річки Теребля. Поміж гір крізь хмари сонячне проміння таки проривалося та трохи осяювало дорогу

Ми постійно натрапляли на всілякі джерела:

Дорога перед водосховищем(уявіть-там і таке є!) дуже контрастно міняла якість покриття від ідеально рівної до страшенно розбомбленої

Власне за водосховищем була Тереблянська ГЕС-джерело електроенергії регіону та деяких сусідніх країн. Фотографувати її було заборонено, тому ми не стали цього робити. Скажу одне вражає - може через те, що ДніпроГЕС я не бачив. Наразі Тереблянська ГЕС на реконструкції, і ми застали ремонтні роботи там.

Чи чудово було повертатися- були фактично одні спуски, це було доволі легко та приємно після кількаденного педалювання.

Так ми виїхали з гір і почалися знову рівнини та безкінечні Закарпатські села. Ми доїхали до м. Буштино і трасою дісталися до с. Руське Поле.

Трохи відпочивши там, ми пішли на загадкову гору-курган Капуна.

Кажуть-ця гора з'явилася тут під час нашестя татаро-монголів. Тут ніби померла чи то дружина, чи то мати хана і він звелів поховати її тут та насипати курган на місці поховання. Розповідали, що під час сходження снігів часто знаходили старовинні монети тут.

І на рівнинах с. Руське Поле ніби як була битва, і хан відступив.

В епоху пізнього Середньовіччя на цьому кургані полюбляли влаштовувати відьми свої шабаші. І церковнослужителі поставили там хрести - щоб відігнати злих духів- ці хрести стоять й понині.

Із Капуни відкриваються чудові краєвиди на наш Тячів, та далі на румунські Карпати

Село Руське Поле важко назвати селом - це скоріше селище, а то й містечко. Там 6 чи 7 церков, безліч магазинів, готель, банкомати й дуже красиві садиби.

Місцева православна громада не поміщається у церкві тому вони вирішили добудувати храм:

Добудова прямо храм Св. Петра biggrin

До ІІ Світової у селі панували угорці, жив тут колись угорський пан, мав невеличкий палац, стайні та величезний сад із рідкісних дерев з усього світу(чимось схожа історія за садибу панів Закревських у Березовій Рудці на Полтавщині), рештки цих дерев досі лишилися у цьому селі.

Пізніше палац передано під клуб, і зараз він просто зачинений

Отак і минув наш 5-й день

Трек 5-го дня.

День 6. В Руському Полі ми зібрали речі та поїхали в Тячів, подорож закінчувалася і у нас були квитки на потяг назад. Пересадка була у славетному місті Львів. Дорогою до Тячева на наздогнали велотуристи з Івано-Франківська на стареньких ХВЗ Старт-Шоссе, вони теж каталися Закарпаттям і своїм ходом поверталися до Франківська. Трохи потеревенили і поїхали далі-бо нам тре було ще у супермаркет біля траси.

У Тячеві запакували вели й понесли їх на вокзал-сіли в потяг і я швидко заснув.

День 7. Рано в ранці ми були у Львові. Місто зустріло нас дощем, який потроху накрапав майже до обіду.

Здали баули та зачохлені велики у багажне відділення та пішли гуляти.

Ой добряче ж прогулялися цим прекрасним містом, обходили весь центр, але так як ми вже кілька разів окремо були у Львові я хотів піти туди де не був - пішли на таємниче Личаківське кладовище.

Ох там і склепи...атмосфера просто гнітюча.